ЯКЩО З НАМИ БОГ, ТО ХТО ПРОТИ НАС?

 |  П'ятниця, 20 вересня 2019 11:04

Побачивши здалека Ісуса, він прибіг, уклонився йому і закричав великим голосом:

– Що мені й тобі, Ісусе, Сину Всевишнього Бога? Заклинаю тебе Богом: не муч мене!

Чим глибше духовне життя провадимо, тим більше присутності Ісуса в нашому житті. Чим більше Христос присутній з нами, тим менше злий дух може впливати на нас, спокушати до гріхів. Свята Тереса висловилася про це так: «Диявол не боїться нерішучих душ». Там, де присутній Ісус, немає місця для диявола, бо добро і зло ніколи не існують разом. «Коріться, отже, Богові, противтеся дияволові, і він утече від вас» (Як 4,7) .

о. Михайло Чижович, редемпторист

ЯКІЙ ВЛАДІ ВІРИТИ?

 |  П'ятниця, 23 серпня 2019 09:34

Кожна річ на землі має свою основу. Основою рослин спочатку є насіння, а потім корінь, будинку фундамент, різних приладів – корпус. Коли пошкодиться основа, річ втрачає свої можливості й надійність. Якщо наприклад на дереві зламається гілка, на замість неї за рік виросте нова. Але коли буде пошкоджено корінь дерева, воно повністю всохне. Подібно основою життя християнина є віра в Господа Бога, зокрема в Його владу у світі. 

Дискусія про походження влади Ісуса – це один із аспектів віри. А віра навчає нас, що однією із рис Бога є Його всемогутність, влада у світі – все в руках Бога. Для християнина вірувати, означає визнавати словом і ділом, що все у житті відбувається під впливом Божої волі. Немає речі, явища, над яким Ісус не має влади, впливу на них. 

Сучасний світі намагається переконати людей, що їхнє щастя залежить від матеріальних речей. Чим більше будуть мати, вживати їх, володіти ними, тим більше буде щастя. Проявом цього є аборти, евтаназія, одностатеві подружні стосунки. Чимало віруючих людей шукають допомоги у народних цілителів, захисту в різних оберегах, радості у всякій вигоді для свого тіла. Такою поведінкою визнають, що Ісус не має можливості дарувати їм почуття власної гідності та душевний спокій, не має повної влади над ними. Христос не може допомогти їм у всьому та надійно захистити від зла. Такі особи вірують насправді у світ і його владу над собою, а не у всемогутність Ісуса Христа. Тим самим стверджують неправдивість слів Євангелія: «Для Бога немає нічого неможливого»

Якщо ми не визнаємо вповні всемогутності Ісуса, то цим не даємо Йому проявити всю силу Своєї всемогутньої допомоги та опіки над нами, безмежну любов до          нас. 

Скільки в нас віри і довіри Христові, згоди з Божою волею, стільки своєї всемогутності, влади над нами, а тим самим любові до нас проявляє Господь. Якщо хочемо мати у житті добрі плоди віри, щедре Боже благословення, не обмежуймо Ісусові Його любов до нас своїм маловірством та браком вірності Йому.

о. Михайло Чижович, редемпторист

ЛЮБОВ – ВІДКРИТІСТЬ СЕРЦЯ І СЛУЖІННЯ

 |  П'ятниця, 16 серпня 2019 10:35

Син чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб служити й дати життя своє як викуп за багатьох.

Зустріч матері синів Заведеєвих з Ісусом на перший погляд наповнена сумним духом. Господь не виконав вповні її прохання, а також говорить учням про свій засуд і смерть у Єрусалимі. Та коли заглибитися в опис цієї події, то в ній скрита велика любов Бога. Все земне життя і діяльність Ісуса Христа було свідченням любові Отця до нас. А хресна смерть Ісуса – це найбільший знак любові Бога до людини. Тому все Євангеліє можна виразити одним словом – любов. 

У кінці нинішньої події Христос згадує про важливу рису любові – служіння: «Син чоловічий прийшов не щоб йому служили, але щоб служити й дати життя своє». Правдива любов ніколи не прив’язується до чогось чи когось, але завжди готова служити іншим, тобто безкорисливо ділитися добром з ближніми. Тим самим вона відкрита для їхніх потреб. Дає їм те, що має. Одночасно правдива (відкрита) любов готова приймати добро від інших: добрі поради, пропозиції, настанови, а також зауваження, критику. Людина, наповнена правдивою любов’ю, використовує кожну нагоду, щоб удосконалювати її риси в собі: покору, терпеливість, милосердя, прощення тощо. 

Сьогодні багато говориться у різних передачах, виступах про свободу, права, гідність людини, але в більшості випадків ці старання наповнені духом самолюбства. Теперішня людина приймає те добро, яке вигідне для неї. Але коли їй пропонують певні об’єктивні засади, норми, правила поведінки, вона критично відповідає на них. А якщо комусь зробити нині якесь зауваження щодо його поведінки, така особа сприймає це з обуренням, як дискримінацію, порушення власної свободи. 

Для багатьох людей 21 століття свобода – це замкненість у світі своїх думок, інтересів. Свій внутрішній світ вони трактують як приватну власність. Будь-яке втручання у їхній внутрішній світ думок, поглядів, бажань вони сприймають як порушення приватної          власності. 

Головною метою кожної науки Ісуса Христа є наше спасіння. А для його осягнення потрібен єдиний дар – Божа любов. Євангельською подією про хресну смерть та синів Заведея Христос запрошує нас ще раз оцінити рівень нашої любові – її відкритість, готовність служити ближнім, тобто безкорисливо ділитися добром з ними. Наскільки ми готові виявляти цю любов іншим людям, такою є наша готовність чи неготовність до участі у спільноті любові з Богом у небі.

о. Михайло Чижович, редемпторист

ЩАСТЯ ЗЕМНЕ І НЕБЕСНЕ

 |  Середа, 14 серпня 2019 14:32

«Ідіть і ви в мій виноградник, що буде по справедливості, дам вам» (Лк 11,28).

Коли чуємо у Євангелії слово притча, воно може вказувати на дві речі: перші науки Ісуса Христа, тобто початок Його земної діяльності або її завершення. Притчу про господаря і робітників виноградника євангелист Матей подає при кінці діяльності Ісуса. Після цього Матей описує останнє перебування Христа в Єрусалимі, смерть і воскресіння. І це містить у собі важливу пораду для нас. Щоб духовне життя приносило нам справжню користь, а не лише тимчасову вигоду, треба частіше слідкувати за тим, щоб наша увага не зосереджувалася переважно на земних потребах, а була звернена на виконання головного завдання – мети життя – участь у Божому Царстві. Тобто бути далекоглядними, оцінювати все об’єктивно, з перспективи вічності.

Важливим елементом у притчі про господаря виноградника є справедливість. На цій засаді побудована більшість нашого земного життя. Бо саме справедливість допомагає нам здобувати різні Божі дари, передусім земні блага(здоров’я, спокій, робота, благополуччя тощо). Якщо ж у духовному житті питання нашого спасіння часто сприймати через призму справедливості, то це створить для нас певну небезпеку – неправильне розуміння щастя у    вічності. 

Коли хтось розуміє осягнення Царства Небесного таким чином, що чим більше всякого добра здобуде на землі, тим більше матиме його у вічності, то допускає певну помилку. Щастя душі в небі не вимірюється кількістю якихось дарів, бо єдиним і найбільшим даром для людської душі у вічності є Ісус Христос та зв’язок любові з Ними. Людина спасенна буде щаслива від того, що зможе постійно бачити Бога і перебувати у Його любові, яку ніщо не зможе зруйнувати. Отож, чим правильніше будемо будувати духовне життя, тим більшою буде певність нашого спасіння.

о. Михайло Чижович, редемпторист

БОГОВІ НЕ БАЙДУЖЕ!

 |  Понеділок, 15 липня 2019 12:44

«Щасливі ті, які слухають слово Боже і виконують його» (Лк 11,28).

Боже слово це те, що веде людину до щастя. Віра, тобто вірність Богові це твердий шлях (тверда основа, підгрунтя), по якому йдемо, і напрямок до справжнього щастя людства в цілому і окремої людини. Слухаючись Бога, ми приходимо врешті до щастя, до «вічного» життя (на противагу до минущого, нестабільного, недосконалого).

Розповідь про візит Ісуса до Марти і Марії (Лк 10,38-42) є дуже глибоким прикладом:
1. Приклад Марії показує, що той, для кого слова Христа важливі, понад побутові клопоти
знаходить в ньому задоволення потреб, мир, себе і т. д.
2. Приклад Марти показує, що тому, для кого слово Боже є другорядним в порівнянні з
«більш важливими» потребами і справами (побутовими, приземленими тощо) рано чи пізно здається, що Богові байдуже до нього і того, чим він       живе.
3. І справа не в тому, що Богові байдуже. Відповідь Ісуса Марті показує, що йому не байдуже. Насправді це нам байдуже до правди, до Божого слова, до правильного шляху, здорових цінностей тощо. І Господь проявляє небайдужість тим, що настійливо звертає погляд Марти (і кожного з нас) на інший шлях, на іншу перспективу, на інші можливості, інші потреби (які є першочерговими насправді).

«Шукайте перше Царство Боже та його справедливість, а все те вам докладеться» (Мт 6,33).

о. Назар Саврас, редемпторист

НЕ ПРОТИВИТИСЯ ЗЛОМУ. СЕРЙОЗНО?

 |  П'ятниця, 21 червня 2019 22:42

Слова Христа іноді дивують. Таке враження може складатися, що він живе в якомусь іншому світі, фантастичному, утопічному. Ось, наприклад: "Ви чули, що було сказано: око за око, зуб за зуб. А я кажу вам: не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу. Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе, одежу, лиши йому і плащ. І хто тебе силуватиме йти милю, йди з ним дві" (Мт 5,38-41).

До чого Ісус закликає? Грецьке слово ἀνΘίστημι, яке в нас перекладено як "противитися", означає протистояти, чи стояти навпроти. Не противитися злу за словами Євангелія означати не ставати лицем до лиця зі злом. Не вступати з ним в сутичку, не вести з ним діалогу (так, як зробила в Едемі Єва, на жаль). Бо тоді ми починаємо "боротися" з ним його ж методами і зброєю. І це автоматично означає програш, бо ставимо зло по своєму боці (це інше можливе значення слова ἀνΘίστημι).

Пам'ятаєте приказку "З ким поведешся, в того й наберешся"? В духовномі житті вона також працює. За нас, або ж проти нас. Залежить від того, з ким ми водимося, хто перед нашими очима...

Перемагай зло силою добра, а ненависть - любов'ю" - ось модель поведінки християнина. Замість конфронтувати зі злом - варто вдивлятися в Христа, і, слідом за ним, своїм свідченням іншої можливої поведінки і її кращих наслідків сіяти навколо себе добро, любов, милосердя, допомогу...

Насправді, Бог краще знає нас, ніж ми себе. Краще знає наші можливості, нашу психологію, наші потреби, ніж ми самі. Його Царство, хоч часто не кидається в очі, але є реальністю. Реальністю, в якій (чи якою) живуть його учні. І якщо він, будучи Богом і людиною, жив законами Божого Царства, то і ми можемо і маємо. Безсумнівно!

Не надаваймо злу більшого значення, ніж воно має насправді! І не недооцінюймо добро, бо за ним стоїть Господь!

 о. Назар Саврас, редемпторист

ДИСОНАНС: ЯК НЕ ЧУТИ БОГА

 |  Вівторок, 14 травня 2019 12:31

14 травня:Йо 6

Вся шоста глава Євангелія від Йоана просякнута різким дисонансом між тим, що говорить/робить Ісус, і як на те реагує народ. В центрі глави є слова Христа: «Я – хліб живий, що з неба зійшов. Коли хтось цей хліб їстиме, житиме повіки. І хліб, що його я дам, це – тіло моє за життя світу» (Йо 6,51). Безпосередньо перед дискусією Ісус робить два знакових чуда: перше – помножує п’ять хлібів і дві риби, якими годує «силу народу», ще й залишається дванадцять кошів хліба; друге – іде до учнів по воді бурхливого моря, і як тільки вони хочуть взяти його в човен, він (човен) відразу пристає до «землі, до якої прямували».

В такий спосіб Ісус немов готує людей до того, що скаже наступного дня. Готує, дозволяючи їм побачити і пережити знаки, які вказують на правдивість його слів. Він – той єдиний, хто здатний нагодувати силу народу, голодну, стомлену, яка не має ресурсів; тобто врятувати від голодної смерті, дарувати життя. І розповідь про те, як Ісус іде по воді до учнів, дарує себе їм, коли вони в схвильованому морі (а море часто виступає символом смерті, безпорадності і безсилля людини перед смертельними небезпеками, які чигають на неї) – також є знаком врятування від смерті, дарування життя. Ісус, втілене Боже Слово – той, завдяки якому ми «відразу» осягаємо бажаної нам (обіцяної Богом) землі.

Але не менш цікавою є реакція людей. В принципі (і в цьому певна іронія), вони згідні з тим, що потребують тої поживи життя, про яку говорить Ісус («Господи, хліба такого давай нам повсякчасно!» (в. 34)), але не бажають приймати її так, як пропонує він, але радше на своїх умовах. Замість прийняти цей дар Божої любові, радше самі хочуть «діла Божі чинити» (в. 29), хоч і не можуть… Ісус намагається людям донести необхідність вірувати в нього, якого послав Отець, щоб спасти те, що загинуло, про необхідність споживати його Тіло (Євхаристію), щоб мати життя, що лише вірне слідування за ним є тим, чого очікує від людини Отець (пор. 6,29) і т. д. Натомість те, що говорить народ – це фрази «коли ж ти прибув сюди?», «Що робити нам…», «Який же знак твориш ти…», «Чи то ж не Ісус, син Йосифа… Як же він тепер твердить…», «Як отой може нам своє тіло дати їсти?». Це запитання, які відображають зовсім інші налаштування, іншу «хвилю», на якій вперто продовжують залишатися юдей попри всі намагання Христа піднести їх погляд на те, що робить Отець в ньому і через нього для них. А в кінці кінців – їхні слова: «Жорстока ця мова! Хто може ї слухати?» (в. 60). Тотальне невірство, навіть серед деяких учнів (пор. в. 64). Чи, краще сказати, небажання вірувати. Те, що пророчою мовою названо жорстокосердям, затверділістю сердець в гріху… «Від того часу численні з-поміж його учнів відступилися від нього і більше з ним не ходили» (в. 66), а наступна глава вказує, що юдеї взагалі бажали вбити його.

Дисонанси у спілкуванні, у відносинах – частина нашого життя. Часто причиною є нерозуміння: не лише нашого партнера, а й самого себе; небажання відкрити своє серце, визнати свою неправоту, досвід зраненої любові і т. ін. І часто такі дисонанси мають місце і в наших відносинах з Богом. Коли ми нездатні (чи радше не намагаємося) дивитися на наше життя і на нашу віру з погляду Господа, Євангелія, Церкви, а лише – з власної точки зору. І це не приводить до добрих результатів, якщо духовно не розвиватися.

На щастя, протистояння між Ісусом і юдеями навколо теми Хліба Життя завершилося не поразкою Божого Слова, а позитивно – принаймні дванадцять апостолів попри, мабуть, внутрішні «хвилювання» (пор. в. 18) залишилися з Христом: «Тоді мовив Ісус до дванадцятьох: “Невже й ви бажаєте відступитися?”. Але озвався до нього Симон Петро: “Господи, а до кого ж іти нам? Це ж у тебе – слова життя вічного! Ми й увірували й спізнали, що ти - Божий Святий”» (вв. 67-69).

Не сумніваюся, що в серці кожного з нас є хоча б одна така частинка, яка попри все вірить Богові, яка не бажає здаватися в боротьбі і пошуку правди, світла, життя. Частинка, яка розуміє/відчуває і в свій спосіб, можливо дуже делікатно, підказує/пригадує нам, що в Христі є слова вічного життя, що він – той Хліб живий, що зійшов з неба, щоб ми завдяки йому жили повіки...

Будьмо в числі цих дванадцяти апостолів, які, всупереч великій силі народу, яка спротивилася словам Ісуса, залишилися вірними йому і в свій час були винагороджені за довір’я до Господа!

о. Назар Саврас, редемпторист

ПОРА ВИХОДИТИ З ТЕМРЯВИ

 |  Вівторок, 07 травня 2019 11:22

7 травня: Йо 3,16-21.

В кожному з нас є щось як від світла, так і від темряви: кожен з нас, християн, робить «добрі діла», а інколи – те, що не відповідає Євангелії. Апостол Павло в листі до колосян (див. нижче) пояснює це, говорячи про дві людини: стару і нову, які немов живуть у нас всередині. Нова людина, яка народжується у Христі, в Таїнстві Хрещення, і зростає до досконалості Божої подоби; і стара, запродана гріхові, яка вмирає в нас, противлячись світлу.

«Бо кожен, хто чинить зло, ненавидить світло, тож і не йде до світла, щоб не виявились діла його. А хто правду чинить - іде до світла, щоб виявилися діла його, сподіяні бо вони в Бозі» (Йо 3,20-21). Христос не просто засуджує темряву. Він закликає нас виходити назустріч світу, перебувати у світі. Не боятися світла! Навіть якщо іноді наше життя і наша поведінка більше відповідає темряві. Адже він прийшов не засудити світ, а спасти; він прийшов не похоронити те, що загинуло, а спасти (пор. Лк 19,10).

Цим світлом є Божа любов, явлена і дарована нам в Ісусі Христі. Він є Світлом (пор. Йо 8,12), яке зцілює і звільняє нас від темряви, яке робить наше життя повноцінним і щасливим. Не потрібно боятися приходити до Христа з нашою темрявою! Не потрібно ховатися самим і ховати свої «темні» діла в темряві. Але варто відкривати їх Христові. Зокрема в Таїнстві Покаяння (Сповіді), де Господь розрішає нас від наших гріхів; в духовній розмові, де маємо можливість пролити світло на наш життєвий шлях у світлі Божого слова і його любові; в щирій молитві спілкування з Богом; в інших Святих Таїнствах та засобах освячення, які Господь дарує нам в церковній спільноті. Бо це – можливість і шлях поступового звільнення від темряви.

«А коли ви з Христом воскресли, то шукайте того горішнього, де Христос перебуває, сівши по правиці Бога. Думайте про горішнє, а не про земне. Бо ви померли, і життя ваше поховане з Христом у Бозі. Коли ж Христос, ваше життя, з'явиться, тоді й ви з ним з'явитесь у славі. Умертвлюйте, отже, ваші земні члени: розпусту, нечистоту, пристрасті, лиху пожадливість, зажерливість – що є ідолопоклонство. За все це падає гнів Божий на неслухняних. Ви самі нещодавно поводилися так само, коли жили в тому. Тепер же відкиньте й ви все те геть від себе: гнів, лютість, злобу, наклеп, сороміцькі слова з ваших уст! Не говоріть неправди одне одному, бо ви з себе скинули стару людину з її ділами й одягнулися в нову, що відновлюється до досконалого спізнання, відповідно до образу свого Творця» (Кл 3,1-10).

о. Назар Саврас, редемпторист


Сторінка 1 із 18