ШУКАЙ ЩАСТЯ З ІСУСОМ

 |  Середа, 13 листопада 2019 10:23

«Коли хто хоче йти за мною, нехай зречеться себе, візьме щодня на себе хрест свій і йде за мною» (Лк 9, 23-27).

Наше земне життя постійно наповнене пошуком добра. У кожної людини є своє розуміння добра і дорога до нього. Вчора ми шукали відповіді на запитання «Ким для мене є Христос», а сьогодні потрібно відповісти на інше запитання: «Як з’єднатися з Господом». Коли ми вибрали Христа як найбільшу цінність для себе, то маємо знайти дорогу, яка провадить нас до Нього. Тою дорогою є Божа воля – наш щоденний хрест.
Христос, відкривши нам Себе як найкраще добро, не залишає нас самих у пошуках щастя. А одночасно запрошує нас шукати щасливу долю разом з Ним, єднатися з Господом, приймаючи покірно і терпеливо свій щоденний хрест, брати приклад з          Нього.

Дорогою до Ісуса і щастя з Ним є хрест різних життєвих обовязків: відповідальність за своє життя і спасіння, за добро подружжя, сімї, за обовязки на роботі. Нам легко виконувати ці завдання нести свій щоденний хрест, коли метою нашої праці та життя є любов до Христа і ближніх, безкорисливе служіння їм. Адже такий приклад дав нам сам Ісус своїми вчинками і словами: «Так само Син Чоловічий прийшов не на для того, щоб Йому служили, але послужити й дати життя своє, як викуп за багатьох» (Мт 20, 28). Це служіння Христос найкраще проявив своєю смертю на хресті, померши за наші гріхи і життя вічне для        нас.

Ми йдемо доброю дорогою у житті й отримуємо Боже благословення, коли вміємо бути витривалими і наполегливими у пошуках особистого добра, успіхів у праці, терпеливо зносити труднощі, прощати помилки чоловіка чи жінки, членів сімї, у стосунках на роботі. А в духовному житті не допускаємо до себе знеохоти у молитві, до участі у Службі Божій і Святих Тайнах, читанні Святого Письма і духовної літератури, повчальних художніх творів.

Життєвий хрест стає важким для нас, якщо не вчимося від Ісуса правильно нести його. Через брак покори і терпеливості багато людей розчаровуються у собі, у житті й обраній професії, розпадаються подружжя, руйнуються сім’ї, особи стають жертвою різних шкідливих звичок чи обману. Життя дає безліч доказів того, що там, де немає Бога, немає справжнього добра і щастя.

Хто вірує і любить Ісуса, як джерело правдивого добра і щастя для себе, хай шукає його разом з Господом дорогою покори і терпеливості, згоди з волею Бога як проявом довіри до Нього. У цьому нехай допомагає нам порада апостола Петра: «Так само ви, молоді, коріться старшим. А всі ви вдягніться в покірливість одного супроти одного, Бог бо гордим противиться, а покірливим дає благодать. Смиріться, отже, під могутньою Божою рукою, щоб він підняв вас угору своєчасно. Усяку журбу вашу покладіть на нього, бо він піклується про вас» (1Пт 5,5-7).

о. Михайло Чижович, редемпторист

ЦІННІСТЬ ІСУСА СЬОГОДНІ

 |  П'ятниця, 01 листопада 2019 13:17

«Радійте тому, що імена ваші записані на небі» (Лк 10,16-21).

Слова Ісуса «Не радійте тому, що духи вам коряться. А радійте тому, що імена ваші записані на небі» – це одна із євангельських засад щастя людини. Справжнє наше щастя проявляється не в земних успіхах, а в участі у Царстві Небесному. Його основою є Христос і зв'язок любові з Ним. Істоту щастя людини у вічності становить спокій і радість душі, котрі випливають з любові, якою Христос постійною обдаровує спасенні          душі.

Дорогу до Божого щастя для нас становить пізнання Ісуса Христа. Апостол Іван описав її так: «Ми пізнали й увірували в ту любов, яку Бог до нас має». Лише той, хто особисто і глибо пізнав Ісуса, здобув власне переконання про Нього, той правдиво вірить і любить Його. Прикладом цього є євангелист Лука, якого сьогодні вшановує Церква. Євангеліє, яке він написав – це плід його особистого пізнання Христа, адже він був одним із сімдесяти учнів Спасителя. Це ми бачимо вже на початку книги Євангелія, яку Лука розпочинає словами: «Рішив і я, розвідавши все від початку, написати тобі, високодостойний Теофіле, щоб ти мав точне знання науки, яку ти прийняв».

Євангеліє Луки найбагатше своїм духовним змістом у порівнянні з трьома іншими. Він детально описав народження Івана Хрестителя, дитинство Ісуса Христа і життя Богородиці. Тільки цей євангелист подає притчі Ісуса про Блудного сина, милосердного самарянина та історію митаря Закхея. Таке велике духовне багатство Євангелія апостола Луки свідчить про те, що Ісус став для нього найбільшою цінністю. Воно стало плодом великої любові апостола до Спасителя.

Отож, наше щастя на землі й у вічностіспокій і радість душі визначає пізнання Ісуса Христа. Хто пізнає, якою великою є любов Ісуса до нас, той відкриє велике багатство Божого щастя для себе.

о. Михайло Чижович, редемпторист

СЛОВО, ВАРТЕ ТОГО, ЩОБ ЙОГО ТРИМАТИСЯ

 |  Середа, 30 жовтня 2019 11:07

Цей уривок є продовженням недільного читання Євангелія (Лк 6,31-36), де Ісус закликає учнів любити безкорисливо людей, ворогів, наслідуючи Небесного Отця: «Будьте милосердні, як і Отець ваш милосердний» (Лк 3,36), таким чином стаючи синами Всевишнього (пор. Лк 6,35).

Далі, в сьогоднішніх словах, він прагне сказати, що Боже слово не є чимось надзвичайним для нас, тобто якимись чужими нашому серцю і мудрості вимогами, далекими від реального повсякденного життя з його викликами і вимогами. Це слово – вписане в наші серця Святим Духом. Воно анітрохи не шкодить нам, а навпаки. «Не судіть, і не будете суджені; не засуджуйте, і не будете засуджені; простіть, і вам проститься. Дайте і вам дасться: міру добру, натоптану, потрясену, переповнену дадуть вам. Якою бо мірою ви міряєте, такою й вам відміряють», – це логічні висновки навіть з повсякденного життя, з людського досвіду. Це принципи і способи поведінки, які провадять до того, що для нас таке важливе, про що ми мріємо і чого добиваємося. Так, якщо ми живемо в спільноті людей, де одні одним прощають, де одні до одних є милосердними, зичливими, щедрими, то не тільки ми прощаємо, але також виправдано очікуємо, що і нам простять наші промахи і провини. Не тільки ми щось віддаємо, але і нам щось дарують. Взаємність – це те, що притаманне людині.

Це – хороший і корисний ідеал. Але, як завжди, Христос – реаліст. Він свідомий (як і ми) того, що це не завжди працює бездоганно. Але проблема не в цих цінностях і принципах, а в тому, що наші погляди на ці речі і принципи, наше їх трактування і способи реалізації не завжди є здоровими і адекватними: «Немає доброго дерева, що родило б плід поганий, ані дерева поганого, що родило б плід добрий»; «Чи може сліпий водити сліпого?». Проблема також в тому, що ми часом дивимося на них з погляду лише власної особи і лише власного досвіду, таким чином стаючи суддями всього і всіх, забуваючи, що ми здатні помилятися: «Чому дивишся на скалку в оці брата твого, колоди ж у власнім оці не чуєш?». Вважаємо, що знаємо краще від інших, від Бога; що Бог нас в чомусь не розуміє… Тому ми завжди потребуємо хорошого провідника, здатного вказувати і вести нас до світла, до правильної цілі правильним шляхом. Саме Христос є ним: «Я дорога, і правда, і життя» (Йо 14,6).

Ця т. зв. проповідь на рівнині в Луки, як і Нагірна проповідь в Матея, закінчується порівнянням людини, яка слухає слово Боже, з тим, хто будує будинок: «Кожний, хто приходить до мене, слухає мої слова й виконує їх – скажу вам на кого він похожий: він похожий на чоловіка, що будуючи дім, викопав глибоко й поклав підвалину на камінь. І як настала злива, води натиснули на дім той, але не могли його захитати, бо він збудований був добре» (Лк 6,47-48). Єдиний надійний спосіб збудувати хороший міцний дім (символ життя) – це слухатися Божого слова, виконувати його. Воно – надійний провідник; воно – світло; воно – мудрість, яка перевершує і водночас спрямовує нашу мудрість, наші думки, рішення, слова і вчинки до цілі.
Слово Боже варте того, щоб його триматися!

о. Назар Саврас, редемпторист

ЧОМУ БОГ НЕ ПОМИЛЯЄТЬСЯ?

 |  Вівторок, 29 жовтня 2019 15:05

Так, батьки іноді помиляються. Вони іноді не розуміють нас. Як і наші найближчі друзі і товариші «по духу». Бо вони не ми, а ми не вони. Іноді й ми самі себе не розуміємо. Але чим більше ми вникаємо в серце іної людини, в її почуття, емоції, думки, досвід, тим більше розуміємо її.

Бог не такий, як люди. Його Дух перебуває всередині нас, в глибині нашого серця. В цій сокровенній сфері нас, яку нам самим іноді нелегко прочитати, зрозуміти, висловити. Він знає нас так, як тільки можливо знати особу. І тому, навідміну від інших, в тому числі наших батьків і найближчих, він не помиляється щодо нас і нашого життя. Його слова і дороги найкращі для нас. Вони відповідають в точності нашим потребам і нам самим...

«Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними. А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею» (Рм 8,26-27).

о. Назар Саврас, редемпторист

РАДИМО З ІСУСОМ

 |  Четвер, 24 жовтня 2019 12:39

«В той час вийшов Ісус на гору молитись і провів усю ніч на молитві до Бога.»

Усі важливі справи Ісус починав і завершував молитвою на самоті. Наприклад сорок днів молився і постив на пустині після хрещення у Йордані, перед вибором апостолів і в інших ситуаціях. Не суттєво, про що саме Господь молився, розмовляв з Отцем. Для нас важливо одне – Його приклад, що кожна справа має успіх, коли починати і завершувати її з Богом.

У вирішенні більшості наших життєвих справ були присутні особи чи сприятливі обставини. Але це лише частина правди, бо все в нашому житті найперше дав Бог: обставини і тих осіб, які нам допомогли. Для чого Христос навчає нас розпочинати і завершувати кожен день і справу молитвою?

Молитися на початку і в кінці кожного важливого завдання, не означає, що Господь дасть нам відразу готові рішення чи дари, все вирішиться само по собі. Молитва має передусім просвітити наш розум, помогти нам пізнати свої можливості, чи достатньо їх для виконання даного завдання, добре зорієнтуватися в ситуації, розрахувати свої сили. Можливо треба щось більше прочитати, взнати на дану тему, глибше вивчити справу, щоб приймати потім правильні рішення. З допомогою молитви маємо добре розізнати ситуацію, де потрібні наші старання, а де дія Бога.

Ісус, посилаючи апостолів на місійну працю, попереджав їх, що будуть стикатися з різними труднощами: «А як будуть вас переслідувати в тому місті, тікайте в інше» (Мт 10,23). А коли заповідав зруйнування Єрусалиму, то сказав до учнів: «Тоді ті, що в Юдеї, нехай втікають у гори; а хто на покрівлі, хай не сходить узяти речі з своєї хати, і хто в полі, хай не повертається назад узяти свою одіж!» (Мт 24,16-18). Цими словами Христос вказує на те, щоб наше свідчення віри і любові до Бога було розумне і обдумане. Ми маємо право і повинні захищати своє життя перед ворогами, коли нас переслідують за віру, щоб могти якнайдовше свідчити ближнім Божу любов. Коли не має більше можливостей захистити себе, тоді проявити готовність віддати життя з любові до       Бога.

У третьому столітті в Нікомидії за часів римського імператора Максиміліана проживав один християнин Євлампій, молодий юнак, і його сестра Євлампія. Вони разом з іншим християнами переховувалися від переслідувань у лісі біля       міста.

Одного дня прийшла черга Євлампія піти у місто по хліб. Коли на брамі міста побачив царський наказ мучити християн, то зірвав його, а погани, які це бачили, накинулися на нього і повели його до мучителя Максима. Той хотів облесними словами схилити юнака зректися святої віри, і велів завести його до поганської божниці. Коли святий Євлампій став у божниці, глянув на ідолів і, перехрестившись, сказав голосно: «Іменем Христа Спасителя, падайте на землю і розбийтеся в порох!» Розлючений Максиміліан наказав тоді жорстоко побити святого Євлампія. Враз перед мучителем стала сестра Євлампія і, пригорнувшись до свого брата, сказала: «Чи не одної матері ми діти? Не одна грудь нас викормила? Чи в не одного Бога навчила нас вірити наша мати? Тоді чому, коли ти страждаєш, я маю бути обділена цього щастя і жити на свободі? Та ж і я хочу вмерти за Ісуса, бо я християнка!» Тоді мучитель наказав стяти їх обох мечем.

Тверда і розумна віра, щира любов до Бога і ближніх справді успішно вирішують справи, запевняють нам добро для тіла і душі.

о. Михайло Чижович, редемпторист

ЩИРА ЛЮБОВ ДАЄ ЩЕДРІ ДАРИ

 |  Четвер, 24 жовтня 2019 12:34

«Чи можете примусити постити весільних гостей» (Лк 5, 33-39).

Цю євангельську розповідь можна назвати катехизмом християнської віри про істоту спасіння. Основою спасіння для християнина є Боже об’явлення, яке складається зі Святого Письма і традиції Церкви. Святе Письмо становить історію, як Бог об’являв, показував вибраному народові і всьому людству свою любов. Спочатку через патріархів, пророків, царів, а потім через Ісуса Христа. Традиція – це практичне пояснення об’явлених правд віри, застосування їх на ділі у вигляді релігійних звичаїв.

Наприклад Служба Божа не була встановлена зразу такою, яку ми знаємо тепер. Ісус встановив лише її основу – безкровну жертву у вигляді хліба і вина на Тайній Вечері. Сучасна форма Літургії, усі її молитви – це плід пережиття Таємниці Євхаристії першими християнами й Отцями Церкви. Вони передали її нам як духовний скарб свого пізнання Божої любові.

Якщо візьмемо традицію вшанування святих, Христос не встановив її особисто. Це вже плід святості Церкви. Християни вшановували святих: мучеників, преподобних як приклад живої, правдивої віри і щирої любові до Ісуса Христа. Вони були для них джерело духовної сили, натхнення для духовного зросту, глибшого пізнання Ісуса і Його          науки.

Коли йде мова про практику посту, про який задує це Євангеліє, то Спаситель не встановив його норм, періоду чи тривалості. Він лише назвав піст важливим середником духовної боротьби і освячення. А вже апостоли і єпископи затвердили його норми. Церква практикує піст довгий і короткий з нагоди великих релігійних свят: Пасха, Успення, Різдво Христове і на честь видатних святих. Мета посту – не обмежити нас у стравах і забавах, а обмежити вплив гріхів на нас. Завдання конкретного посту – допомогти нам відкрити у даному святі таємницю Божої любові через Ісуса, Марію чи святого, з якими воно пов’язане.

Істоту спасіння, а тим самим Царства Небесного становить Божа любов. Щоб отримати цей дар, усі прояви духовного життя: особиста молитва, Служба Божа, Святі Тайни, піст повинні мати дві важливі риси: щирість і конкретну мету – шукати найперше Ісуса Христа. Чого бракувало побожності старозавітних священиків, зокрема книжникам і фарисеям – це щирості й пошуку Бога. Вони молилися, постили, складали жертви Богові, але більше заради релігійного звичаю, похвали від людей, ніж з любові до Господа. Тому Христос критично оцінював поверховність їхньої побожності. Для Ісуса важлива не кількість, а якість нашої молитви, посту, покаяння.

Щирість у молитві, Святих Тайнах свідчить про відкритість, готовність душі людини прийняти Божу любов – завдаток спасіння, єдності з Ісусом. Вона провадить нас до головної мети різних проявів побожності – шукати і пізнавати Христа. Не молитва чи Святі Тайни вирішують наші справи, а Христос. Він є джерелом здоров’я, сили, душевного спокою, любові, лікує рани душі. Якщо ми не переживаємо молитву чи Святі Тайни, читання Святого Письма як зустріч із Богом, тому не маємо сили боротися з гріхами, великих успіхів у житті, глибокого душевного спокою. Ісус є нашим провідником до Божого Царства. Ми не осягнемо неба без Господа, міцного зв’язку любові з Ним: «Ніхто не приходить до Отця, як тільки через мене» (Йо     14,6).

Коли наша молитва, участь у Святих Тайнах і Службі Божій будуть щирі з любові до Бога, а не з обов’язку, звичаю чи дочасної користі й шукатимемо найперше Ісуса, тоді Він впорядкує наше життя, наповнить його добром земним і духовним, щастям дочасним і вічним.

о. Михайло Чижович, редемпторист

КОЛИ ЗДОРОВИЙ РОЗУМ – ЗДОРОВА ЛЮДИНА

 |  Понеділок, 21 жовтня 2019 13:12

«Зараз же підвівшись, теща почала їм услуговувати» ( Лк 4, 37–44).

Людину поневолюють не тільки фізичні, а й душевні недуги. Велику небезпеку для нас становить гріх. Він завдає шкоду тілу і душі, а особливо нашому     розуму.

Надзвичайним Божим даром для нас є розум. Людина відрізняється від інших створінь у світі тим, що має безсмертну душу й обдарована розумом і вільною волею. Розумом пізнаємо Бога і Його любов, добро і зло і він першим встає на захист нашого    життя.

Це бачимо на прикладі оздоровлення тещі апостола Петра. Ісус, будучи в його домі, не діє самостійно, а його просять оздоровити хвору жінку. Коли Христос миттєво вилікував тещу, вона почала зразу служити всім у домі. Це свідчить про те, що теща стала здоровою тілом і душею. Її розум наповнився духовним світлом, бо в оздоровленні відчула, зрозуміла велику любов Христа до себе. Ісус послужив їй, і теща почала служити присутнім у домі, на Божу любов відповіла любов’ю, служачи Спасителю і Його учням. Тому в духовному житті дуже важливо працювати над просвітленням свого розуму Божою правдою через молитву і читання Святого Письма і духовної літератури.

Молодий монах звернувся до свого духівника із запитанням: «Я читаю Святе Письмо, але майже нічого не розумію у ньому. Що мені робити?» Отець дав йому плетений кошик і попросив принести у ньому води з найближчої ріки. Монах старався зробити це, але кожного разу, поки прийшов до монастиря, кошик ставав пустим. Тоді прийшов до свого духівника і каже: «Я не зміг принести води, бо вона швидко витікає з кошика». А отець відповів йому: «Чи ти більше нічого не зауважив у цьому? Я дав тобі кошик, який у середині був з порохом, а тепер він чистий, коли ти носив воду. Так само є зі Святим Письмом. Коли ти будеш постійно читати його з вірою, воно поступово очистить і просвітить твій розум. Тоді Христос відкриє тобі його значення».
Щоб наше духовне життя мало успіхи, потрібно пізнавати Божу правду і самого Бога, читати Євангеліє і молитися за просвітлення розуму ласкою Святого Духа. Тоді зможемо бачити присутність і любов Бога у житті, успішно перемагати гріхи і спокуси. Без цього духовне і щодення життя буде пусте.

Сьогодні світ сильно заманює нас до себе матеріальним достатком, всякою вигодою тіла, а одночасно затемнює наш розум позірним щастям, заспокоєнням пристрастей тіла. Через брак здорового розуму люди часто шукають легкого щастя у забобонах, ворожбі, чудодійній нетрадиційній медицині. Але вкінці не знаходять помочі, душевного спокою, бо не знаходять там Ісуса. Про це нагадує апостол Павло своєму учневі: «Ось чому ти їх суворо картай, щоб були здорові у вірі, щоб не зважали на байки юдейські, ані на накази людей, які відвертаються від правди. Для чистих усе чисте, а для забруднених та невірних немає чистого нічого; у них же забруднені і розум, і сумління; Заявляють, що знають Бога, а ділами своїми відрікаються, мерзенні й непокірні та до всякого доброго діла непридатні» (Тит         1,13-16).

Христос, бажаючи нам добра, хоче, аби наша віра і любов була розумна, а не зі звичаю чи обов’язку. Наскільки наповняємо свій розум Христовою, а не людською правдою, стільки отримуємо від Ісуса допомоги і любові.

о. Михайло Чижович, редемпторист

ДЕ ДЖЕРЕЛО НАШОГО ЩАСТЯ?

 |  П'ятниця, 18 жовтня 2019 15:08

Ти будеш поклонятись Господові, Богові твоєму, і йому єдиному служити.

Розповідь євангелиста Луки про спокуси Ісуса на пустині продовжує історію Його родоводу. Головна тема книги родоводу – це гідність людини. Книга показує людське походження Ісуса Христа і нагадує нам, що ми також отримали життя від Бога і повертаємося до Нього, аби успадкувати життя вічне – перебувати у постійній любові з Ним. У Ньому сенс нашого життя.

Боротьба Христа зі спокусами на пустині навчає нас як здобувати Царство Небесне. На дорозі до нього є багато перешкод – спокус диявола. Тільки надія на Бога може допомогти нам перемогти    їх.

Одним із важливих чинників, який вчинить успішною нашу боротьбуце свідомість власної гідності: хто ми є і куди йдемо. Осягнути Царство Небесне означає здійснити правду про власну гідність: ми вийшли з рук Бога, створені на Його образ і подобу і покликані жити вічно з         Господом.

Головною метою спокус диявола проти Ісуса були не багатство, влада і слава, а почуття гідності. Сатана намагався захитати переконання Христа, чи Він надалі є Богом, ставши людиною. Але Господь успішно переміг усі підступи лукавого, бо твердо знав, що Він дійсно є людиною і надалі залишається правдивим Богом. Ісус разом з Отцем і Святим духом є джерелом добра, влади і слави у світі, а не злий дух, який лише імітує із себе князя цього світу, але насправді ним не          є.

Більшість спокус диявола проти нас спрямовані на те, аби зруйнувати в нашій свідомості правильне розуміння власної гідності, яке повязане з Богом, і накинути фальшиве, що наше щастя залежить від речей: багатство, влада і слава, а його джерелом є світ. Сьогодні у світі панує переконання, що щасливий той, хто має владу, бо влада дає можливість впевнено заробляти гроші. А хто має владу і гроші, той має популярність і славу, з ним рахуються інші, бо він впливає на життя і змінює його. Мало хто звертає увагу на те, яким способом впливові люди здобувають достаток, чи правдиво і чесно, основне, що вони дають нам можливість вигідно жити.
Дійсність життя показує, що влада, гроші і слава не захищають людей від хвороб і смерті. А це відкриває нам правду, що справжнім джерелом життя і щастя людини є Господь. Перед таким хибним розумінням щастя перестерігає нас Ісус:
«Глядіть і бережіться всякої зажерливості, бо не від надміру того, що хто має, залежить його життя» (Лк 12,15).

Розповідь про спокуси Ісуса на пустині намагається ще раз усвідомити нам, що ми маємо не тільки земне, але й вічне життя. А воно залежить не від земного достатку, а від стану душі, наповнення духовним добром. Цього ми не зробимо власними силами, лише з допомогою Христа, бо диявол буде створювати нам різні перешкоди, щоб ми не отримали Його дарів правди і любові.

Коли будемо пам’ятати і дбати про Божу гідність у собі через пізнання Христової правди, молитву і Святі Тайни, цим створимо надійну основу справжнього щастя для себе – міцний зв’язок любові з Ісусом. Йдучи через земне життя до вічності разом із Христом, з Ним переможемо всі перешкоди диявола на дорозі до щастя вічного.

о. Михайло Чижович, редемпторист


Сторінка 1 із 19