Була собі сім’я. Така звичайна українська сім’я. Сім’я, в якій любили вареники, і мама мусіла часто їх ліпити і варити (а тато – допомагати мамі) – з любові до дітей (які, до речі, були вже досить дорослими). І було це доволі часто.

Крім того, що ця сім’я любила вареники, вона також була християнською. Не такою, де ходили до церкви по великих святах, а такою, де практикували молитву, читання Святого Письма, де не соромилися говорити про Бога… Один з синів іноді говорив напівжартома:

– От бачите, Бог мене більше любить, бо кожного разу, як я приходжу на кухню, вода починає кипіти швидше!

Одного дня все відбувалося «за планом»: мама з татом ліпила вареники, а діти крутилися на кухні, чекаючи, коли закипить вода і нарешті буде смачний обід. І якщо цей же син зазвичай багато говорив, поки чекав на свіжозварені вареники, в якусь мить замовк на кілька хвилин. А потім сказав до батьків:

– А Господь про нас дбає так само, як ви, коли готуєте вареники.

Батьки, чесно кажучи, не зрозуміли, що син має на увазі. Тому зі зверненими на нього очима сказали:

– Про що ти?

– От нам завжди хочеться свіжих смачних вареників, ще й зі шкварками... І ви нам їх готуєте – завжди свіжі. І смакують вони завжди по-новому. Так само Господь: постійно дає нам щось нове і чудесне – щось, що нам потрібно саме зараз, кожного дня.

А інший син долучився до цієї розмови, пригадуючи, як нещодавно вони разом читали книгу Плач Єремії:

– «Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя. Вони нові щоранку, велика твоя вірність» (Пл. Єр 3,22-23)!

– Так, сину, саме так – з ноткою задуманості відповів батько, доліплюючи останні вареники.

Як говорив один проповідник, Бог завжди дає нам «свіжий хліб», а не черствий. Кожного дня ми можемо зауважувати, як Господь в той чи інший спосіб допомагає нам. І це – та пожива, якої ми потребуємо для того, щоб не тільки жити духовно, а й бути духовно здоровими і зростати.

В перекладі Біблії І. Огієнком слова, які згадав один із синів цієї сім’ї, звучать так: «Оце я нагадую серцеві своєму, тому-то я маю надію: Це милість Господня, що ми не погинули, бо не покінчилось Його милосердя, – нове воно кожного ранку, велика-бо вірність Твоя!» (Пл. Єр 21-23). Саме милість Господа дає нам все, починаючи від нашого життя, яке кожного дня є іншим, ніж попереднього, і аж до життя вічного, яке буде сповненням навіть найбільших наших мрій. І його ласки – це не щось абстрактне, а конкретні дари і вчинки, яких так багато завжди, що іноді ми звикаємо до них і не помічаємо.

А чи вміємо ми завжди бачити і відчувати зігріваюче проміння Божої любові до нас, навіть в тих же варениках?..